Президент США Дональд Трамп забезпечив найбільший стимул для європейської інтеграції з часів холодної війни. Він ніколи не отримає Нобелівську премію миру. Але Трамп міг би стати сильним кандидатом на премію Карла Великого, яка щорічно вручається людині, яка зробила найбільший внесок у європейську єдність, пише Гідеон Рахман для Financial Times.
Президент США загравав з Росією, підриває довіру до НАТО, погрожує ЄС тарифами та підтримує ультраправих у Європі. Все це мало мобілізуючий ефект на Європейський Союз. Фундаментальні кроки до більшої європейської інтеграції, які десятиліттями перебували у застої, тепер зрушилися з мертвої точки, зазначає автор.
"Є три ключові напрямки, за якими варто стежити. Перше — європейська оборона; друге — спільний європейський борг; третє — усунення розриву між Великою Британією та ЄС", - пише Рахман.
Багато європейських лідерів погоджуються з тим, що Америка при Трампі тепер становить загрозу, хоча небагато готові сказати це вголос з дипломатичних причин. Вони також усвідомлюють, наскільки сильно їхня залежність від американської військової підтримки, сформована за вісім десятиліть трансатлантичного альянсу.
"Йдеться не лише про гроші. Найнебезпечніша залежність пов'язана з американськими технологіями та озброєнням. Європейці бачать, у яку складну ситуацію потрапили українці після рішення адміністрації Трампа припинити постачання розвідданих і озброєнь. Тому Європа проводить політику за двома напрямками: необхідно максимально відтермінувати припинення американської військової підтримки, але при цьому готуватися до цього моменту якомога швидше", - зазначив Рахман.
Саме цим пояснюється рішення, прийняте минулого тижня, дозволити Європейській комісії залучити 150 млрд євро для розвитку оборонної промисловості ЄС. Нові витрати, ймовірно, будуть зосереджені на тих галузях, де залежність Європи від США особливо велика, наприклад, у сфері протиповітряної оборони.
"Остання "послуга" Трампа Європі — прискорення післябрекзитського зближення між ЄС та Великою Британією. Кір Стармер та Еммануель Макрон, лідери Великої Британії та Франції, вже тісно співпрацювали з питання України. Вони могли б сформувати потужний тріумвірат з Мерцем", - звертає увагу оглядач.
Рахман пише, що на шляху до більшої європейської інтеграції, звісно, буде чимало розбіжностей і перешкод. Франція та Німеччина вже сперечаються про те, як саме повинен витрачатися новий оборонний фонд ЄС. Кожне таке зіткнення підживлюватиме скептицизм тих, хто стверджує, що Європа ніколи не зможе домовитися.
"Однак на шляху до створення Європейського об'єднання вугілля та сталі в 1950-х і єдиної валюти в 1990-х також виникали серйозні сумніви та труднощі. Тим не менш європейські лідери досягли свого, оскільки політична необхідність домовитися була надто велика. Всі великі кроки вперед в європейській інтеграції відбувалися в результаті геополітичних потрясінь — спочатку після закінчення Другої світової війни, потім після завершення холодної війни. Тепер же, завдяки Трампу, ми спостерігаємо кінець трансатлантичного альянсу. У минулі два рази Європа відповіла на виклики силою та винахідливістю. Вона зможе зробити це знову", - підсумовує оглядач.