Тотальний контроль поля бою з боку безпілотників змусив українських та російських військових кардинально змінити підходи до логістики та використання артилерії. Великі вантажівки та сучасні самохідні артилерійські установки (САУ) стали надто вразливими цілями, поступившись місцем пікапам та причіпним гарматам.
Про ці трансформації під час ефіру з політологом Юрієм Романенком розповів офіцер ЗСУ Андрій Дмитренко.
За словами військового, ще у 2023 році забезпечення передових позицій виглядало зовсім інакше. Тоді боєприпаси могли підвозити великими вантажівками, що зараз є абсолютно неможливим через загрозу ураження FPV-дронами.
"Якщо на позиції артилерії, які були ближче до лінії фронту, ніж зараз... у двадцять третьому році боєприпаси підвозилися вантажівками. Ну тобто ти приїхав на "Уралі", звантажив купу ящиків... і поїхав... А потім на ті ж позиції почали завозити пікапами", — згадує Дмитренко.
Проте пікапи мають суттєві обмеження: на них неможливо завантажити навіть десяток важких артилерійських снарядів, що змушує робити значно більше ризикованих рейсів. Саме тому війська все частіше використовують наземні роботизовані комплекси (НРК). Але сьогодні головним союзником постачальників є не техніка, а метеорологічні умови.
"Для логістики найкращий друг — це навіть не транспортний засіб, це погана погода. Тобто туман, сильний вітер, дощ... Це те, що рятує логістику у нас і у них", — підкреслив офіцер.
Справжній парадокс сучасної війни полягає в тому, що сучасні самохідні артилерійські установки, які у всіх світових доктринах вважалися кращими за причіпну артилерію, наразі втрачають свою актуальність через габарити та помітність.
Офіцер навів приклад української САУ "Богдана", яка є дуже великою і потребує величезних зусиль для маскування.
"Цю дуже велику штуку треба сховати. Тобто це капонір нереального розміру, який руками ти не викопаєш... Екскаватор спробуй піджени, замаскуй потім це все", — пояснив він.
Крім того, гусенична техніка залишає помітні сліди на ґрунті або легкому снігу, які неможливо приховати від ворожих розвідників: "Проїхалася гусенична там "Акація" яка-небудь... і залишила за собою слід. Навіть ти не заметеш це віником, не сховаєш".
Через ці фактори на фронті знову стали затребуваними причіпні гармати, такі як радянські Д-30 чи американські гаубиці М777 (відомі як "Топори"), а також звичайні міномети. Їх набагато легше замаскувати та зберегти від ворожих ударів.
"Поставити на позицію умовні "Топори" простіше, ніж той же "Цезар" або ту ж "Панцергаубицю" німецьку... А трубу з плитою [міномет] сховати ну дуже нескладно. Якщо у тебе обстріл, ти її просто на землю поклав, спробуй її вбити... Гілку, шматочок сітки кинув і вже його не видно", — підсумував Андрій Дмитренко.